19th Century Italian Opera

La storiografia moderna ha ormai pienamente acquisito un modello di ricerca globale sulla singola comunità, ovvero egualmente cosciente di fattori economici, sociali e culturali; tuttavia nella pubblicistica corrente i primi due aspetti continuano ad essere nettamente prevalenti. Nel caso specifico del Trentino, emarginata rimane soprattutto la vita teatrale e musicale, appena citata nelle grandi sintesi ed occasione solo di qualche raro saggio monografico.

11 цикл лекций знакомит с основами акустики певческих голосов, а также с краткими биографиями и акустическими особенностями голосов выдающихся певцов (теноров) 20—21 веков.
Лекции, написанные на основе следующих информационных материалов:
• Попов В.И. Певец и компьютер. Рига: Издательство Рижского технического университета, 2006, 102 с.,
• Попов В.И. Основы музыкальной акустики. Рига: Издательство РТУ, 2010, 427 с.,
• Морозов В.П. Резонансная техника пения и речи. Методики мастеров. Сольное, хоровое пение, сценическая речь. М.: Когито-Центр, 2013. – 440 с.,
• Thomas Fillebrown. Resonance in Singing and Speaking.  Forgotten Books, ‎ August 24, 2018,‎ 105 p.
• Miller, D. G. (2000). Registers in Singing. Empirical and Systematic Studies in the Theory of the Singing Voice. [Thesis fully internal (DIV), University of Groningen]. Ponsen & Looijen BV, Wageningen., 2000, 240 р.
• Дж. Лаури-Вольпи.  Вокальные параллели. Л.: «МУЗЫКА» Ленинградское отделение, 1972, 142 с.
и интернет-ресурсов,
дают базовые знания широкому кругу любителей вокальной музыки, а также могут служить практическим руководством для профессиональных певцов и студентов вузов и средних музыкальных учебных заведений по специальностям: Пение, Музыкальная культура и пр., а также по специальностям в области телекоммуникаций и связи.

This article analyzes the influence of Anton Ažbe’s teaching methodology on the development of Abram Manevich’s artistic language. Anton Ažbe, the founder of a renowned art school in Munich, developed a unique educational system that combined academic principles with an innovative approach to form and color modeling. His methodology was based on a plastic perception of nature, the use of large color masses, and the principle of the «great form,» which significantly influenced many artists, including Abram Manevich.

The article examines key aspects of Manevich’s education during his Munich period and traces how the principles he acquired were reflected in his later artistic experiments. Special attention is given to the issues of form modeling, color application, and texture, which became defining elements of the artist’s method. By analyzing Manevich’s early works, the author identifies his adoption of Ažbe’s structural approach to composition, the principle of paint crystallization, and the emphasis on light-shadow transitions. At the same time, his later works demonstrate the evolution of his style, where traditional Ažbe school techniques merge with influences from Impressionism, Post-Impressionism, and Expressionism.

The article also highlights the role of the Munich art school in shaping Ukrainian modernism and its significance for Manevich’s work within the context of early 20th-century European art. The author argues for the necessity of further research on this topic to gain a deeper understanding of the evolution of Ukrainian painting and Abram Manevich’s place within it.

Il presente contributo ha per oggetto la disamina della drammaturgia di uno dei balletti del repertorio ottocentesco sui quali più si è scritto e che ancora alimenta idee e utili riflessoni, Giselle, ou Les Wilis su musica di Adolphe Adam, coreografia di Jean Coralli e Jules Perrot e libretto da un'idea di Théophile Gautier, sviluppata per lo scenario da Jules Henry Vernoy de Saint-Georges (prima rappresentazione il 28 giugno 1841, all'Opéra di Parigi). In questa sede, sia pure con i dovuti limiti, si utilizzeranno i dati acquisiti dalla letteratura musicologica relativa a uno dei più fortunati esiti del melodramma italiano, La Sonnambula, o i due fidanzati svizzeri su musica di Vincenzo Bellini e versi di Felice Romani (prima rappresentazione al Teatro Carcano di Milano il 6 marzo 1831) e si tenterà di 'trasferirli' sul balletto principe del Romanticismo francese, a tutt'oggi inossidabile tassello del repertorio delle più grandi compagnie di balletto. Il melodramma, quale arte teatrale fondata sul connubio di musica canto e gestualità, è il genere di spettacolo più legato alla rappresentazione ballettistica. 1 La musica è la parola del balletto, laddove il gesto si ferma; è l'anima del melodramma laddove la voce tace, la voce fuori campo del narratore o della mente del personaggio. E nel balletto la musica diventa voce e pensiero di quest'ultimo, completandone necessariamente l'espressione del sentimento o dell'azione. La metodologia impiegata dagli studi musicologici (di diretta derivazione filologica) sarà qui applicata all'articolazione strutturale e drammaturgica del disegno coreografico, in quanto appare assai adatta a trasferire sul materiale ballettistico di rilevanza storica gli stessi criteri per decodificare l'intrinseco valore artistico e la potenza drammaturgica della messa in scena coreica. Senza alcuna pretesa di esaustività, in questo contributo si prenderanno in considerazione, sia pure in maniera non completa, i punti * Allegati all'articolo: materiali video ed iconografici consultabili online su Acting Archives

В статье рассматриваются традиционные музыкальные инструменты народа саха (якутов) — хомус, кырыымпа/кылыһах и дүңгүр. Представлен анализ их исторического происхождения, конструктивных особенностей, функций в культуре и современных цифровых репрезентаций. Особое внимание уделено проблеме отсутствия специализированных библиотек семплов для отдельных инструментов и этическим аспектам цифровизации сакральных объектов. Сделаны выводы о необходимости комплексного подхода к сохранению и популяризации якутского музыкального наследия в условиях цифровизации.
Ключевые слова: якутская музыка, хомус, кырыымпа, дүңгүр, цифровизация, виртуальные инструменты, этномузыковедение.

Анотація. Мета дослідження — проаналізувати естетичну, технологічну й культурну складові альбому «Two Colors» як втілення художнього синтезу українського фольклору й західних звукорежисерських стандартів. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні музикознавчого, звукотехнічного, інтерпретаційного та культурологічного підходів. Застосовано елементи критичного слухового аналізу фонограми, вивчення параметрів мікшування, дослідження інтерв’ю, технічної документації, біографічних джерел і дискурсу української музичної діаспори. Наукова новизна полягає у системному аналізі альбому співачки К. Цісик «Two Colors» з позицій інтегрованої звукорежисерської, мистецтвознавчої та культурологічної аналітики, що вперше розкриває синергію студійної технології, фольклорної автентики та художньої комунікації. Висновки. Альбом «Two Colors» Квітки Цісик демонструє інтеграцію української пісенної традиції в західний студійний формат. Виконання композиції «Два кольори» поєднує академічну вокальну школу з елементами білоголосся, що формує автентичне й емоційно насичене звучання. Аранжування, здійснене Джеком Кортнером, ґрунтується на симфонічному мисленні, яке дозволяє адаптувати фольклор до оркестрового звучання без втрати національної специфіки. Творче використання звукових технологій (аналогових та цифрових) в процесах запису та мікшування альбому забезпечило масштабність, характерний тональний баланс, технічну якість, теплоту й структурну цілісність звучання, естетичне забарвлення та підкреслений емоційний відгук від прослуховування фонокомпозиції музичного твору. Унікальна художня комунікація сімейства Цісик разом із найкращими сесійними музикантами створило світовий прецедент творчої співпраці та отриманого творчого результату. Отже альбом співачки К. Цісик «Two Colors» є прикладом технічно майстерного студійного продукту та водночас культурного артефакту, що повертає українську пісенну традицію до сучасного музичного простору.
Ключові слова: Квітка Цісик, «Два кольори», звукорежисура, звукозапис, виробництво музики, мікшування, українська музика, фольклор, звукові технології, Едвард Ракович, Джек Кортнер, «Clinton Recording Studios».

Diachenko Volodymyr, PhD in Arts, Associate Professor of the Department of Music Production and Sound Directing, National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald, Kyiv, Ukraine. ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-1053-7755; Researcher ID: P-8756-2018; E-mail: vdiachenko@dakkkim.edu.ua

Kvitka Cisyk: Synthesis of Ukrainian Musical Tradition and Recording Technologies in the Album "Two Colors"

Abstract: The purpose of the article is to analyse the aesthetic, technological and cultural components of the album ‘Two Colours’ as an embodiment of the artistic synthesis of Ukrainian folklore and Western sound design standards. The research methodology is based on a combination of musicological, sound engineering, interpretive and cultural approaches. The elements of critical auditory analysis of the phonogram, study of mixing parameters, interviews, technical documentation, biographical sources and discourse of the Ukrainian musical diaspora are used. The scientific novelty lies in the systematic analysis of the album ‘Two Colours’ by singer K. Cisyk from the standpoint of integrated sound engineering, art history and cultural analysis, which for the first time reveals the synergy of studio technology, folklore authenticity and artistic communication. Conclusions. The album ‘Two Colours’ by Kvitka Tsysyk demonstrates the integration of the Ukrainian song tradition into the Western studio format. The performance of the composition ‘Two Colours’ combines the academic vocal school with elements of white voice, which forms an authentic and emotionally rich sound. The arrangement by Jack Kortner is based on symphonic thinking, which allows adapting folklore to orchestral sound without losing national specificity. The creative use of sound technologies (analogue and digital) in the recording and mixing of the album ensured the scale, characteristic tonal balance, technical quality, warmth and structural integrity of the sound, aesthetic colouring and an emphasised emotional response from listening to the soundtrack of the musical work. The unique artistic communication of the Cisyk family together with the best session musicians has set a global precedent for creative collaboration and the creative result. Thus, the album ‘Two Colours’ by singer K. Cisyk is an example of a technically skilful studio product and at the same time a cultural artefact that brings the Ukrainian song tradition back to the modern musical space.
Keywords: Kvitka Tsysyk, Dva Kolyory, sound directing, sound recording, recorded music production, mixing, Ukrainian music, folklore, sound technology, Edward Rakowicz, Jack Kortner, “Clinton Recording Studios”.

В статье рассматриваются функции колокольного звона в Европе Средневековья и раннего Нового времени и описывается, как менялось использование колокола во время эпидемии. Католические молитвы на освящение колокола отразили народные представления о том, что его звон защищает от дурной погоды и болезней. В XX в., утратив практический смысл, колокольный звон получил более широкое применение как символ. Во время пандемии коронавируса 2020 г. в странах Запада церковными приходами устраивались символические акции звона в память об умерших и для поддержки живых. В средневековой Руси колокола были менее распространены, чем в Европе. В православной традиции колокольный звон не считался защитой от бедствий, хотя в Новое время появился чин освящения колокола, по содержанию подражающий католическому образцу. В советское время колокола массово уничтожались, и возвращение церквям колоколов стало одним из символов восстановления православных традиций. При этом распространилось представление о лечебной силе звона, восходящее к западным паранаучным теориям XX в. Во время пандемии коронавируса 2020 г. как буквально для защиты от болезни, так и для символической поддержки прихожан в церквях устраивались особые акции колокольного звона, нередко выдававшиеся за древнюю традицию. / The article examines the functions of bell ringing in medieval and early modern Europe and describes how the use of bells changed during epidemics. Catholic prayers for bell blessing reflected popular beliefs that its ringing protected against bad weather and disease. In the 20 th century, after losing its practical meaning, bell ringing was more widely used as a symbol. During the 2020 coronavirus epidemic in Western countries, church parishes organized symbolic bell ringing in memory of the dead and for support of the living. In medieval Rus, bells were less common than in Europe. In the Orthodox Christian tradition, ringing was not considered a protection from calamities, although in the modern era the rite of the bell blessing appeared, imitating the Catholic model in its content. In the Soviet era, bells were destroyed en masse, so the return of bells to churches has now become one of the symbols of the restoration of Orthodox Christian traditions. At the same time, the idea regarding the healing power of bell ringing has spread, dating back to Western parascience theories of the 20 th century. During the 2020 coronavirus epidemic, churches held special ringing events both for literal protection from the disease and for symbolic support of parishioners, which were often passed off as an ancient tradition.

A chance encounter that would evolve into a lifelong collaboration.
Their paths first crossed at Indiana University, Bloomington.
“That initial encounter marked the beginning of a lasting connection,” recalls Paglin, now retired from the stage and co-founder of New Voice Studio Brilla-Paglin.
“...Lisa went on to become a promising new soprano at the Vienna Staatsoper, but like myself, she began to sense that something in her vocal technique was amiss, that the voice was not responding as it should.”

"...We immersed ourselves in historic recordings, consulted specialists ... studied treatises by the great masters..."

Each year, a diverse array of singers, ranging from fresh out of the conservatory to artists commanding five-figure fees per performance, arrive here, predominantly from the world of opera but also from other genres including pop and jazz.
“Our pedagogical foundation rests on three principles: freedom, spontaneity, and beauty,” Paglin explains. “Contemporary vocal practice is excessively regimented, natural singing is neglected, and there is an unhealthy obsession with power and volume that results in massive muscular tension.”


https://elpais.com/cultura/2025-09-03/el-taller-de-un-pueblo-de-italia-donde-dos-sopranos-retiradas-reparan-las-voces-rotas-de-la-opera.html?fbclid=IwY2xjawMlazRleHRuA2FlbQIxMQABHswNpmqYr7udubcrRcKBfRge7se_ty5IsStAlqVc1I0pf5Ea4b732xA8Mfbb_aem_QZyDbrVz7LULb8cPtbjm7A

ПИСЬМА В РЕДАКЦИЮ ТРИ ПОДХОДА К МУЗЫКАЛЬНОМУ НАСЛЕДИЮ Если живущее поколение не владеет всем массивом когда-либо добытых (созданных) человечеством знаний, то теряется главное преимущество каждого следующего поколения по сравнению с предыдущим: прирост опыта.

Die formalen Verfahrensweise in Mendelssohns Melusinenouvertüre, v.a. die Prozessierung der Themen wird im Zusammenhang des Melusinenmythos interpretiert, also der Geschlechterspannung, die an einem bestimmten Punkt tragisch zerbricht.

The formal procedures in Mendelssohn’s Melusine Overture, above all the processing of the themes, are interpreted in the context of the Melusine myth – that is, the gender tension which, at a certain point, breaks down tragically.

Milano, 3 novembre 1883 Caro Arnaldo, ti scrivo telegraficamente. Io concorro al Concorso Sonzogno con un mio lavoro vecchio, poiché mi manca il tempo di farne uno nuovo. -Ma c'è un libretto stupido. -Vuoi tu accomodarmelo? ... Si tratta di aggiungerci 2 personaggi, rifarci qualche pezzo, accomodarci dei versi etc. etc. etc. -Rispondimi subito ed io, per mezzo di lunga lettera, ti spiegherò tutto. -Spero nella tua bontà e nella tua amicizia per me. -È inutile che ti raccomandi la prestezza. -Credi Arnaldo mi renderai un grande favore. -Rispondimi al mio indirizzo: Via Ciovasso 11. 2 Bonaventura, verso la fine della sua vita, si ricorda appunto di quella lettera mascagniana che ancora conserva, aggiungendo però che «di quale libretto si trattasse e che cosa poi ne sia stato non ho affatto memoria». 3 Sia che il riferimento fosse motivato da una genuina smemoratezza oppure da modestia o imbarazzo, è impossibile da determinare. Per lui comunque l'episodio giovanile evidentemente fo di poco conto, mentre per noi è affascinante vedere un Bonaventura ventunenne già considerato da Mascagni come abile in questo campo, capace cioè di rettificare un libretto d'opera difettoso. di Jesse Rosenberg I titoli di Arnaldo Bonaventnra sono tanti: cnl!co, filologo, storico musicale, giornalista, bibliotecario, accademico, studioso dantista, traduttore, e discreto poeta dilettante. "Librettista" invece non si annovera generalmente fra i suoi vari titoli. Nella sua vasta produzione, l'opera Nepta, con musica di Mary Rosselli-Nissim, è un caso unico, il solo libretto d'opera esistente attribuito a Bonaventura. È vero che l'epistolario del suo amico Pietro Mascagni include una lettera del 1883 in cui il compositore prega il concittadino livornese Bonaventura dì aggiustargli un non meglio precisato libretto: Milano, 3 novembre I 883 Caro Arnaldo, ti scrivo telegraficamente. Io concorro al Concorso Sonzogno con un mio lavoro vecchio, poiché mi manca il tempo di farne uno nuovo. -Ma c'è un libretto stupido. -Vuoi tu accomodarmelo? ... Si tratta di aggiungerci 2 personaggi, rifarci qualche pezzo, accomodarci dei versi etc. etc. etc. -Rispondimi subito ed io, per mezzo di lunga lettera, ti spiegherò tutto. -Spero nella tua bontà e nella tua amicizia per me. -È inutile che ti raccomandi la prestezza. -Credi Arnaldo mi renderai un grande favore. -Rispondimi al mio indirizzo: Via Ciovasso 11. 2 Bonaventura, verso la fine della sua vita, si ricorda appunto di quella lettera mascagnìana che ancora conserva, aggiungendo però che «di quale libretto si trattasse e che cosa poi ne sia stato non ho affatto memoria». 3 Sia che il riferimento fosse motivato da una genuina smemoratezza oppure da modestia o imbarazzo, è impossibile da determinare. Per lui comunque l'episodio giovanile evidentemente fu di poco conto, mentre per noi è affascinante vedere un Bonaventura ventunenne già considerato da Mascagni come abile in questo campo, capace cioè di rettificare un libretto d'opera difettoso.

Il barese Niccolò Piccinni si trasferisce da Napoli a Parigi su coordinamento dell'ambasciatore in Francia del Regno di Napoli Domenico Caracciolo e dell'ambasciatore francese a Napoli Clermont d'Ambois, sotto il nuovo regno di Luigi XVI e Maria Antonietta. Sedici anni prima, al Teatro delle Dame di Roma, l'opera Cecchina, ossia La Buona Figliola (1759) aveva decretato la sua fama, che presto divenne internazionale, con le prime rappresentazioni in Spagna e Germania. Il merito fu anche del libretto goldoniano, che inaugurò una transizione nel campo dell'opera buffa verso la comédie larmoyante.

В статье рассматриваются темброво-стилистические особенности современного фольклорного композиторского языка.
Они основаны на допесенном традиционном фольклоре и опираются на обертоново-резонансную основу аутентичного пения. Раз-
личные фонационные приемы, как певческие, так и речевые, помогли композиторам выработать определенные стили темброво-
интонационной музыкальной выразительности – изобразительно-имитационный, интонационно-речевой и интонационно-
мелодический. Моделирование данных звуковых образов создает необходимую произведению темброакустическую звучность и при-
дает ему определенный музыкально-эстетический образ, резонирующий с традицией фольклорного мышления и формирующий новый композиторский метод.

В статье рассматриваются темброво-стилистические особенности современного фольклорного композиторского языка.
Они основаны на допесенном традиционном фольклоре и опираются на обертоново-резонансную основу аутентичного пения. Раз-
личные фонационные приемы, как певческие, так и речевые, помогли композиторам выработать определенные стили темброво-
интонационной музыкальной выразительности – изобразительно-имитационный, интонационно-речевой и интонационно-
мелодический. Моделирование данных звуковых образов создает необходимую произведению темброакустическую звучность и при-
дает ему определенный музыкально-эстетический образ, резонирующий с традицией фольклорного мышления и формирующий новый композиторский метод.

The purpose of the article is to define the conception of perception of poetic texts and illustrations by generalizing these forms of arts. The methodology is based on the functional approach to verbal and non-verbal text comprehension. The scientific novelty of the work lies in understanding the process of generalization of two forms of arts, such as poetry and illustration that proves the idea of their twofold nature. The developed typology of poetic texts with a basic parameter “antithesis” and classification of the forms of illustrations are founded on the correlation of projecting and conceptual principles of reality reflection in verbal and non-verbal texts, and on the explicitness degree of evaluative characteristics. Conclusion. The generalization of two forms of arts contributes to developing a course of action for an artist-illustrator. The significance of the scientific research results can clarify the elements of ambiguity, uncertainty, obscurity in the process of percep...

The purpose of the article is to define the conception of perception of poetic texts and illustrations by generalizing these forms of arts. The methodology is based on the functional approach to verbal and non-verbal text comprehension. The scientific novelty of the work lies in understanding the process of generalization of two forms of arts, such as poetry and illustration that proves the idea of their twofold nature. The developed typology of poetic texts with a basic parameter -antithesis‖ and classification of the forms of illustrations are founded on the correlation of projecting and conceptual principles of reality reflection in verbal and non-verbal texts, and on the explicitness degree of evaluative characteristics. Conclusion. The generalization of two forms of arts contributes to developing a course of action for an artist-illustrator. The significance of the scientific research results can clarify the elements of ambiguity, uncertainty, obscurity in the process of perception of any work of arts.

Збірник містить матеріали Міжнародної науково-творчої конференції, проведеної Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв, Одеською національною музичною академією імені А. В. Нежданової, Жешувським університетом, Тайшаньським університетом, Інститутом культурології НАМ України 20-21 листопада 2018 року. До збірника увійшли тези доповідей, в яких розглянуто такі питання: українська культура як складова загальноєвропейського простору; діалог культур: традиції та сучасність; трансформаційні процеси в українській мистецькій освіті ХХІ століття; інноваційні технології в практиці сучасної освіти і культури; мистецтвознавча експертиза культурних цінностей; нові методологічні підходи дослідження джазового та естрадного мистецтва; культурно-мистецькі пошуки молоді.

Gaetano Donizetti (1797–1848), a leading composer of the bel canto tradition, incorporated themes of pharmacy, poisons, and quackery into his operas, reflecting contemporary societal concerns regarding medical authority, deception, and trust. This study explores the dramatic and symbolic functions of these themes, drawing on Saracino’s Tutti i libretti di Donizetti (1993) to analyze references to pharmacy, apothecaries, medicines, remedies, and poisons. Donizetti presents pharmacy within both comedic and tragic contexts. L’elisir d’amore (1832) satirizes medical quackery through Dr. Dulcamara, a charlatan profiting from a fraudulent love potion, while Il campanello (1836) humorously depicts the relentless demands placed on pharmacists. In contrast, operas such as Fausta (1832), Lucrezia Borgia (1833), and Caterina Cornaro (1844) use poison as a tool of political and personal manipulation, reinforcing its dramatic role in narratives of power, betrayal, and revenge. By portraying pharmacists as both deceivers and aspirational figures, and by employing poisons as significant narrative devices, Donizetti captures contemporary anxieties surrounding medical professionals and pharmaceutical substances. His operas not only engage with historical realities but also shape public perceptions of pharmacy through artistic representation. This study highlights the previously overlooked but culturally significant role of pharmacy and poisons in Donizetti’s operas, offering new insights into the historical interplay between medical themes and artistic representation.

Exploring the historical, cultural, and social dimensions of opera in depth, The Operatic Problem is a significant work originally published in 1902 and reintroduced to readers in 2025 by Atrisuha Yayınları. Written by William Johnson Galloway, this classic examines the evolution of opera across Europe, focusing especially on why a national operatic tradition failed to emerge in England. The book provides detailed accounts of how state-supported opera houses in countries like Italy, France, and Germany were organized and fostered, while criticizing England’s reliance on imported spectacles and foreign performers. Galloway advocates for state intervention and public funding to institutionalize a truly national opera in Britain. Rich in historical documents, analysis, and comparative examples, The Operatic Problem is a valuable resource not only for musicologists and art historians but also for anyone interested in cultural policy and arts administration. Readers curious about national arts policy, cultural identity, and the social function of opera will find this classic work both thought-provoking and enlightening.

Русские музыкальные архивы за рубежом. Зарубежные музыкальные архивы в России: Материалы международных конференций, Москва, 01 января 2018 года - 31 декабря 2021 года / сост. И.В. Брежнева. - Москва: Московская государственная консерватория имени П.И. Чайковского, 2023. - 236 с.

Published in 2023, the collection Russian Music Archives Abroad is dedicated mainly to the documentary heritage of musical culture. Twenty articles based on a scientific conference held for over 25 years by the Moscow Conservatory are arranged according to the chronology of the events under consideration. The novelty of the articles is ensured by turning to materials that have not yet attracted the attention of researchers. The authors touched upon a number of important topics, such as the Russian destinies of operas by Western European composers of the 18th century; the foreign trace in the musical history of St. Petersburg and Moscow in the 19th century; foreign pages of the legacy of composers S. V. Rachmaninoff and S. S. Prokofiev; Soviet contacts of Russian emigrants; communication of Soviet performers with foreign correspondents; reviews of archive repositories, etc. Most articles represent scientific research, often with abundant citations of the material under consideration. For example, the article by S. A. Petukhova provides previously unpublished letters from the famous singer M. N. Klimentyeva-Muromtseva to S. I. Taneyev from Paris (1901-1903), which consistently trace not only the preparation for the Parisian performance of the only opera by S. I. Taneyev, but also the events of the musical life of this city in the first years of the 20th century. The publication of the correspondence between G. Puccini and the Russian opera director V. S. Alekseyev can be considered a major event for Russian historiography. The book presents many research findings reflecting the peculiarities of the development of the musical genre in Russia and abroad. It is important to note the researcher’s remark that operas by foreign composers lost their typical genre features when adapted to the Russian stage (vocalized recitatives were replaced by spoken dialogues), which in turn constituted the phenomenon of the original development of secular music in Russia. Considerable additional information is provided, making the narrative both engaging and comprehensive, which is further enhanced by the sequence of articles in the collection. For example, S. A. Petukhova’s article based on letters about the preparation of the opera is followed by V. B. Valkovoe’s article, which reconstructs the conditions and circumstances of S. V. Rachmaninoff’s tour in the spring of 1899 as a pianist and conductor. This is a beautifully published collection, containing a wealth of new valuable information about important figures and processes in the musical culture of several centuries. It will not only serve as a significant aid to modern researchers in their work, but will also attract the attention of an enlightened audience of all those interested in musical art.

Marking the 150th anniversary of his birth, this is the first critical biography of Italo Montemezzi (1875-1952), an important composer seventeen years younger than Puccini, who became internationally famous with L'amore dei tre re (1913). From 1905, when he was signed by Puccini's publisher, Casa Ricordi, Montemezzi was often seen as Puccini's successor, or heir apparent. Inspired most of all by late Verdi and by Wagner's works, Montemezzi sought to create a distinctively new kind of Italian opera that was, in his own words, "different from anything that had been done before-a real Italian music drama, with dynamism, drama, poetry-all of it bathed in an atmosphere of musical rapture." To numerous critics, especially in the United States, Montemezzi achieved his lofty goal with music of intense lyricism and power. Yet after La nave (1918), the opera Montemezzi himself considered his masterpiece, his career faltered; his marriage to a New York heiress in 1921 removed any financial incentive to compose, and he found himself increasingly out of sympathy with musical developments in Fascist Italy. This book offers detailed discussion of all seven of Montemezzi's operas, as well as his other music, and sets the story of his life and career-from his childhood in the agricultural Italian village of Vigasio to his final years of affluence in Beverly Hills, Californiain the context of the tumultuous times in which he lived.

musicale del Novecento. Si è poi dedicato prevalentemente a studi di drammaturgia musicale, conseguendo nel 2007 presso la stessa università (sotto la guida di Michele Girardi) il Dottorato di ricerca in Musicologia e Scienze filologiche con una tesi su «La donna del futuro»: Manon, Wally e l'«eredità del Wagner» alla fine della transizione dell'opera italiana postunitaria. È coautore con Vincenzo Borghetti di una monografia sull'opera Fedra di Ildebrando Pizzetti e Gabriele D'Annunzio (Il bacio della Sfinge. D'Annunzio, Pizzetti e «Fedra», EDT, 1998), cui è stato assegnato il quinto «Premio nazionale Gabriele d'Annunzio di saggistica». Dal dicembre 2013 è membro del Comitato scientifico e dal giugno 2016 del Consiglio direttivo del Centro studi Giacomo Puccini (CsGP) di Lucca, al quale è legato da una serie di collaborazioni: in particolare, ha curato l'edizione critica della musica di Puccini per voce e pianoforte (Carus Verlag, 2010), mentre nel 2006 è risultato vincitore del primo «Premio Rotary Giacomo Puccini Ricerca», promosso dallo stesso Centro, con pubblicazione degli esiti della ricerca (Puccini e Catalani. Il principe reale, il pertichino e l'«eredità del Wagner», edito nel 2013 da Olschki); è tra i curatori, per conto del CsGP, di tre convegni internazionali, incluso quello del centenario pucciniano (Firenze, gennaio 2019; Lucca, luglio 2019; Lucca, Torre del Lago e Venezia, luglio-ottobre 2024). Dall'aprile 2017 è membro della Commissione scientifica dell'Edizione Nazionale delle Opere di Giacomo Puccini, istituita nel 2007 dal Ministero per i Beni e le Attività Culturali, per la quale ha appena curato la nuova edizione della musica per voce e pianoforte (comprendente alcuni inediti, tra i quali Melanconia!..., di cui Angela Gheorghiu ha dato la prima esecuzione mondiale nell'ambito della stagione 2022-2023 dei Puccini Days a Lucca). Nel 2022 è invitato a far parte anche della Commissione scientifica preposta alla neonata Edizione nazionale delle Opere di Umberto Giordano. Attivo come conferenziere per associazioni e teatri, ha scritto in particolare saggi sull'opera italiana del tardo Ottocento e del Novecento tra gli altri per la rivista «Studi pucciniani», il Comitato Nazionale Ce-lebrazioni Pucciniane 2004-2008, Metzler-Bärenreiter (Giacomo Puccini-Handbuch), Treccani (voci «Giacomo Puccini» ne Il contributo italiano alla storia del pensiero. Musica e nell'Enciclopedia della musica contemporanea 1900-2024) e Mondadori Electa, nonché per numerose istituzioni liriche tra le quali il Teatro alla Scala (per il quale ha presentato insieme al M° Riccardo Chailly Manon Lescaut versione 1893), il Teatro La Fenice di Venezia e il Gran Teatre del Liceu di Barcellona; ha lavorato con particolare assiduità per la rivista «La Fenice prima dell'opera», per la quale ha curato tra l'altro edizioni di libretti e guide ad opere di Janácek, Strauss, Wagner e Britten. Ha tenuto lezioni in contesti accademici (

"HUDPROM: The Ukrainian Art and Design Journal" is academical publication devoted to the actual problems of art history. The journal publishes scholarly research on history, theory, and interdisciplinary discourse in plastic arts and contemporary design, reviews of monographs, exhibition catalogues and teaching aids. The periodical invites academic scholars and addresses the researchers of fine arts, visual culture and design. The journal is published 2 times per year (June, December). The journal was founded in 2023. Until now, the periodical was published under the name "BULLETIN of Kharkiv State Academy of Design and Arts", was founded in 1999. ISSN 2786-7285 (online)

"HUDPROM: The Ukrainian Art and Design Journal" is academical publication devoted to the actual problems of art history. The journal publishes scholarly research on history, theory, and interdisciplinary discourse in plastic arts and contemporary design, reviews of monographs, exhibition catalogues and teaching aids. The periodical invites academic scholars and addresses the researchers of fine arts, visual culture and design. The journal is published 2 times per year (June, December). The journal was founded in 2023. Until now, the periodical was published under the name "BULLETIN of Kharkiv State Academy of Design and Arts", was founded in 1999. ISSN 2786-7285 (online)

КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ПРАКТИКИ ЛАВІНІЇ ФОНТАНИ В РАННЬОМОДЕРНІЙ БОЛОНЬЇ ТА РИМІ
УДК 130.2:7.041:7.044.                                                 
Гончарова Олена Миколаївна,
доктор культурології, професор,
професор кафедри музейного менеджменту,
Київський національний університет культури і мистецтв (Київ, Україна)
ORCID ID: http://orcid.org/0000-0002-8649-9361
o.m_goncharova@yahoo.com

Мета дослідження – виявити та з’ясувати специфіку культурно-мистецьких практик болонської художниці Лавінії Фонтани у ранньомодерний період італійської культури.
Методологія базується на комплексному підході, що складається з історичних методів дослідження: біографічного, історико-хронологічного, історико-порівняльного, а також іконографічного та іконологічного. Дослідження засновано на принципах об’єктивності та логічності в поєднанні з науковими підходами з позицій соціально-антропологічного детермінізму та діалектичного взаємозв’язку історико-культурного контексту та життєвого світу особистості, що дало змогу досягти обґрунтованих результатів дослідження.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні важливості культурно-мистецьких практик Лавінії Фонтани в ранньомодерній Болоньї та Римі для сучасної культурології, мистецтвознавства, музеєзнавства. Вперше здійснено комплексний розгляд її мистецьких творів в контексті музейних колекцій, поглиблення культурологічного дискурсу, розвитку музейних практик.
У результаті проведеного дослідження проаналізовано культурну та мистецьку діяльність жінок у Болоньї, що засвідчує певну свободу виробництва в різних сферах. Виявлено особливу роль Болонського університету (1088 р.), в якому мали право навчатися дівчата, наголошено на культурному впливі патронів та меценатів мистецтва. Професійна реалізація жінок-художниць полягає не лише в природі індивідуального генія, а в наявності та доступі до мистецької освіти.
Визначено, що у професійному становленні багатьох жінок-художниць значною є роль батька-художника, чоловіка, або коханця-художника. Відтак успішнішою художницею могла бути черниця в монастирі, або донька художника в майстерні свого батька. З’ясовано, що завдячуючи навчанню у школі маньєризму, мистецьким та меценатським контактам її батька, художника Просперо Фонтани, культурному академічному середовищу Болоньї, Лавінія Фонтана змогла отримати диплом Болонського університету, побудувати успішну кар’єру професійної художниці, отримувати престижні замовлення від італійського нобілітету, кардиналів, Римських пап, іспанського короля, короля та посла Персії на портретний, історичний, міфологічний, релігійний живопис, який нині перебуває у музейних та приватних колекціях світу.
У статті висвітлено деталі шлюбного контракту між Л. Фонтаною та Дж. П. Заппі. Проаналізовано біографічні дані їх родини, батьків, одинадцятьох дітей. Висвітлено деталі заповіту художника Просперо Фонтани 1593 р., батька художниці Лавінії Фонтани.
Культурно-мистецькі та соціально-гуманітарні реалії ранньомодерної Болоньї та Риму засвідчують трансформації парадигми сприйняття образу жінки-художниці.
Ключові слова: Лавінія Фонтана, Просперо Фонтана, Джан Паоло Заппі, ранньомодерна культура Італії, італійська культура, маньєризм, картина, вівтар, мініатюра, жінка-художниця, жінка-мисткиня, культура, культурологія, мистецтво, музеєзнавство, музей, Болонья, Рим.

UDK 130.2:7.041:7.044.                   
CULTURAL AND ARTISTIC PRACTICES OF LAVINIA FONTANA IN EARLY MODERN BOLOGNA AND ROME

Olena Goncharova, Doctor of Science in Cultural Studies, professor, professor of the Museum Management Department, Kyiv National University of Culture and Arts, Ukraine.
   
        The goal of the study is to identify and clarify the specifics of the cultural and artistic practices of the Bolognese artist Lavinia Fontana of the early modern period of Italian culture.
The methodology is based on a comprehensive approach consisting of historical research methods: biographical, historical-chronological, historical-comparative, as well as iconographic and iconological. The study is based on the principles of objectivity and logic in combination with scientific approaches from the standpoint of socio-anthropological determinism and the dialectical relationship of the historical-cultural context and the life world of the individual, which made it possible to achieve substantiated research results.
The scientific novelty of the study lies in substantiating the importance of Lavinia Fontana's cultural and artistic practices in Early Modern Bologna and Rome for modern cultural studies, art studies, and museology. For the first time, a comprehensive examination of her works of art has been carried out in the context of museum collections, deepening the cultural discourse, and the development of museum practices.
As a result of the study, the cultural and artistic activities of women in Bologna were analyzed, which indicates a certain freedom of production in various spheres. The special role of the University of Bologna (1088), where girls had the right to study, is revealed, and the cultural influence of patrons of art is emphasized. The professional fulfillment of women artists lies not only in the nature of individual genius, but in the availability and access to art education. It is determined that the role of the father-artist, husband, or lover-artist is significant in the professional development of many women artists. However, a more successful artist could be a nun in a monastery, or an artist's daughter in her father's studio. To pursue a career in art, a female artist had to be unconventional, strong, especially in times past, to resist or find strength in the attitude of her family.
It was found that thanks to her studies at the Mannerist school, the artistic and patronage contacts of her father, the artist Prospero Fontana, and the cultural academic environment of Bologna, Lavinia Fontana was able to obtain a diploma from the University of Bologna, build a successful career as a professional artist, and receive prestigious orders from the Italian nobility, cardinals, popes, the Spanish king, the king and ambassador of Persia for portrait, historical, mythological, and religious paintings, which are now in museums and private collections around the world.
The details of the marriage contract between L. Fontana and G. P. Zappi are highlighted. The biographical data of their family, parents, and eleven children are analyzed. The details of the Testament of the painter Prospero Fontana from 1593, the father of the artist Lavinia Fontana, are highlighted.
It was found that Lavinia Fontana was the first artist to depict nude nature. The managerial and promotional qualities of her husband, Gio. P. Zappi, who often acted as her guarantor, helped her to find new social connections and orders, and receive decent pay for her professional cultural and artistic practice. Thus, Lavinia Fontana carried out a quiet female revolution, combining a successful career as an artist, an academician of the Roman Academy of St. Luca, with the role of mother of 11 children. The cultural, artistic and socio-humanitarian realities of early modern Bologna and Rome testify to the transformation of the paradigm of perception of the image of a female artist.

          Keywords: Lavinia Fontana, Prospero Fontana, Gian Paolo Zappi, early modern Italian culture, Italian culture, mannerism, painting, altar, miniature, female artist, woman artist, culture, cultural studies, art, museology, museum, Bologna, Rome.

Гончарова О. М. Культурно-мистецькі практики Лавінії Фонтани у ранньомодерній Болоньї та Римі. Українська культура : минуле, сучасне, шляхи розвитку: наук. зб. / упоряд. і наук. ред. В. Г. Виткалов. Рівне: РДГУ, 2025. Вип. 50. С. 16-30. URL:

https://zbirnyky.rshu.edu.ua/index.php/ucpmk/article/download/932/1836

Статтю присвячено дослідженню українського саунду як явища сучасної музичної культури, сформованого на перетині етнокультурної спадщини й новітніх саундпродюсерських технологій. Основну увагу зосереджено на ролі саундпродюсера як медіатора, що здійснює посередництво між традиційними формами музичної виразності, естетичними запитами артиста та очікуваннями аудиторії. Охарактеризовано ключові ознаки українського саунду, що включають мелодійну та ладову виразність, ритмічні моделі з акцентом на сильну долю, традиційне багатоголосся у вигляді терцієвих інтервалів бек-вокалів, а також тематичний зв’язок із природою, побутом і соціальним контекстом.
Актуальність дослідження полягає в тому, що в умовах глобалізації та війни підвищується суспільний запит на ідентичність, автентичність і впізнаваність, які відтворюються в музиці саме через національні коди.
У статті аналізується, як сучасні саундпродюсери через інтерпретацію архетипових форм, стилістичних патернів та інтонаційних формул формують актуальне звукове середовище, що резонує з колективною культурною пам’яттю. Визначено, що успішний «український саунд» реалізовується не суто як етноцитата, а як результат глибокої реконструкції, інтерпретації й адаптації традиції до умов сучасної аудіокультури.
Метою дослідження є систематизація характеристик українського саунду, виявлення механізмів його формування в продюсерській практиці та розкриття ролі саундпродюсера у створенні ідентичності артиста через власний саунд. На основі аналізу творчості низки сучасних артистів, зокрема Вєрки Сердючки, Гелі Зозулі, Дмитра Волканова, зроблено висновок про ефективність застосування фольклорних і ритмомелодичних структур у поєднанні з актуальними аранжувальними засобами. Узагальнені результати демонструють, що український саунд у сучасній музиці виражається не лише як культурна спадщина, а й динамічна система, здатна до трансформації, експерименту та комунікації з аудиторією як усередині країни, так і за її межами.
Ключові слова: саундпродюсер, музичне мистецтво, саунд, українська музика, традиційна музика, фольк, український саунд, звукове мистецтво.

This paper explores the interplay between revolutionary movements and cultural production in 19th-century Europe, focusing on the operatic and artistic responses to political upheaval and social transformation. Beginning with the revolutions of 1848 and the Italian Risorgimento, it situates Giuseppe Verdi’s operas within the nationalist struggle for unification, highlighting their role as symbols of political resistance and popular mobilization. Drawing on Gramscian theory, the paper critiques the limited social impact of Italy’s unification, revealing how elite alliances constrained revolutionary potential. The study then examines the rise of realism and naturalism through figures like Zola and Courbet, tracing their influence on Italian verismo and the operatic evolution of Giacomo Puccini. Though politically reticent, Puccini’s operas—particularly La Bohème, Madame Butterfly, Tosca, and Turandot—reflect societal tensions through intimate human dramas that critique imperialism, class oppression, and authoritarianism. The paper argues that while Verdi’s work was explicitly political, Puccini captured the emotional and human consequences of the political transformations of his era, offering a powerful cultural lens on Europe’s turbulent path toward modernity.

Nel suo secondo soggiorno a Napoli Giovanni De Gamerra tentò di realizzare un Teatro Nazionale; dopo l'iniziale sostegno del re Ferdinando IV , le forti opposizioni fecero fallire il suo progetto ed egli dovette tornare in Toscana. Ma in quel periodo grande successo ebbe il dramma per musica "Pirro", che egli scrisse per Giovanni Paisiello, un'opera innovativa che ebbe grande diffusione. In questo articolo viene discusso in particolare il problema del finale del dramma.

Carmine Gallone's "Casta Diva" is a strange kind of biopic. The film does not attempt to chart the life of Vincenzo Bellini in its entirety. Instead, the composer's tormented relationship with Maddalena Fumaroli provides the pretext for a typically operatic story accompanied by excerpts from Bellini's operas, in which the heroine finally dies in the arms of her lover. Between the first version of the film (1935) and its remake (1954), several other composer biopics were produced in Italy. While sharing with "Casta Diva" a highly melodramatic tone, these films offer a more comprehensive overview of the lives and works of their titular composers, and their plots are less overtly modeled after nineteenth.century operatic tropes. What is more, the use of pre-existing music in their soundtracks differs from both "Casta Divas" in several respects. Thia articles presents a comparative study of "Casta Diva" and some of the Italian composer biopics produced between the 1930s and the 1950s, e.g. Mario Bonnard's "Rossini" (1943), Camillo Mastrocinque's "Il cavaliere del sogno" (1946), Raffaello Matarazzo's "Giuseppe Verdi" (1954) and Gallone's own "Melodie eterne" (1940) and "Puccini" (1952). I discuss the different dramatic, narrative, temporal, and visual strategies adopted in these films, and the role played by pre-existing music in their soundtracks. I ask whether these features assumed a distinctive configuration in "Casta Diva", which might have determined the film's particular significance within Italian culture, particularly the 1954 remake in the context of the post-war years. The category of pastiche as elaborated in the fields of film and cultural studies reveals itself as especially useful in this discussion. In particular, I rely on Richard Dyer's theory of pastiche as a means of "feeling historically", applying it to "Casta Diva" and asking whether the aesthetics and dramaturgy of Gallone's biopic, and notably the 1954 remake, might have encouraged in the audience a strong affective engagement with the Italian cultural heritage at a moment of national identity (re)building.

Резюме: В статье анализируется «Праздничная увертюра» М.Таджиева с точки зрения структуры, драматургии, тематизма, отражения элементов узбекской традиционной музыки, а также типа претворения праздничной семантики.
Rezyume: Maqolada M.Tojievning "Bayram uvertyurasi" tuzilishi, dramaturgiyasi, tematizm, milliy elementlarning aks etilishi, shuningdek, semantikani tatbiq etish turi tahlil qilinadi.
Resume: The article considers M.Tadzhiev’s “Festive Overture” in terms of structure, dramaturgy, thematism, reflection of elements Uzbek traditional music, as well as the type of implementation of festive semantics.

Published in 2021, this essay examines the relationship between audiences and the innovative stage productions of Zingarelli’s Pirro, which featured the celebrated castrato Luigi Marchesi, through an analysis of three objects: a musical source, a pamphlet, and a broadside."

PROGRAMMA
Giacinto Scelsi (1905-1988) L’Âme ailée / L’Âme ouverte (1973) per violino solo
Alexandr Scrjabin (1872-1915) / dai Preludi op.11 per pianoforte, nn. 4, 5 e 15 Thomas de Hartmann (1885-1956) trascr. per violino e pianoforte7’’
Giacinto Scelsi da Cinque Incantesimi (1953), n. 4
Un Adieu (1988) per pianoforte
Émile Jaques-Dalcroze (1865-1950) Bagatelle op. 48 n. 3
Romance op. 2
Canzonetta op. 11
Giacinto Scelsi Chemin du coeur (1929) Lirica per violino e pianoforte




I brani in programma in questo breve concerto sono stati scelti allo scopo di comporre un tracciato ideale della rinnovata idea di corporeità, e di spiritualità, che ha attraversato l’Europa nei primi decenni del Novecento. Tale idea ha dato vita a fenomeni lontani geograficamente ma orientati in una stessa direzione: oltre a Monte Verità, esisterono infatti diversi centri in cui la fusione armonica delle sfere espressive - mentali, corporee ed emotive – veniva professata. Intellettuali, musicisti e artisti fecero di questi luoghi tappe di un pellegrinaggio teso verso la ricerca di un ‘senso’, e molti, come Giacinto Scelsi, ne ricavarono un impulso fondamentale per proposte artisticamente rivoluzionarie. Ad Ascona, in contatto con gli artisti che, intorno a Rudolf Laban, crearono un nuovo alfabeto della danza accogliendovi anche le dilaganti correnti spiritualistiche e teosofiche, Scelsi mitigò le prime esperienze legate alla dodecafonia e alla visionaria impetuosità dell’ammiratissimo Scrjabin, con il fare contemplativo che sarà il tratto dominante in tutto il corso della sua opera. Dal brano giovanile Chemin du coeur all’ultimo, Un Adieu, scritto nell’anno della sua morte, emerge la tendenza all’esplorazione dello spazio e del suo riverbero nella fissità dell’infinito.

Strumenti & musica Magazine - 11 luglio 2024

Le “stelle” nella Vienna di Maria Teresa d’Asburgo Creative protagoniste del Settecento musicale asburgico

La capitale asburgica beneficiò di un lungo periodo di riforme grazie all’impegno e alla politica sociale e culturale ‘illuminata’ dell’imperatrice Maria Teresa (1717-1780), di cui fu prosecutore il figlio, l’imperatore Giuseppe II, uomo colto e appassionato di arti e musica. Le riforme volute dalla sovrana, che con autorevolezza era riuscita a imporre la sua presenza politica agli occhi scettici dei regnanti europei rinsaldando territorialmente i confini dell’impero, riguardarono ogni sfera della vita pubblica: politica, giuridica, economica, religiosa e culturale, nell’idea che le popolazioni del suo enorme impero fossero uniti da uno stesso corpus di regolamentazioni a scapito dei particolarismi locali. Tra le più importanti riforme vi fu senza dubbio quella dell’istruzione pubblica, che divenne obbligatoria per tutti i bambini dai sei ai dodici anni, maschi e femmine, anche delle classi popolari, con corsi supplementari per i giovani dai tredici ai vent’anni. Conseguenza ne fu che, dopo il potente esempio fornito dalla stessa sovrana, alle donne cominciò a esser consentito accedere allo spazio pubblico anche in ambito artistico e, nella seconda metà del Settecento, la capitale contava un numero significativo di musiciste finemente educate all’arte clavicembalistica, al canto e alla composizione, che esercitavano esibendosi in concerti privati, le cosiddette Accademie, e pubblici.

У статті проаналізовано ідеологічні та виховні аспекти заборони казки, особливості функціонування української дитячої літератури 1920-х — поч. 1930-х років. Розглянуто причини появи так званої «класової казки», формування літературної критики дитячої літератури, вплив педології на літературу.В статье проанализированы идеологические и воспитательные аспекты запрещения сказки, особенности функционирования украинской литературы для детей 1920-х — нач. 1930-х годов. Рассмотрены причины появления так называемой «классовой сказки», формирование литературной критики детской литературы, влияние педологии на литературу.This article analyses the  ideological and pedagogical aspects of  fairy tale restriction and features of  Ukrainian Children’s literature of  the  1920s and the  beginning of  the  1930s. The  article studies the reasons behind the appearance of “class fairy tale”, formation of criticism and influence of pedology on Children’s literature

Il presente contributo prende in esame, nella prima parte, alcuni dei più significativi libri della biblioteca privata del fisico reggiano Giovanni Battista Venturi (1746-1822) e, nella seconda, alcune delle amicizie a lui più care, studiate attraverso la corrispondenza epistolare. Si passa da incunaboli e cinquecentine riccamente illustrate, alla Bibbia tradotta e commentata da Giovanni Diodati (Ginevra, 1641), alle opere del gesuita tedesco Athanasius Kircher, fino ad alcuni capisaldi della cultura illuminista e a libri e manoscritti di Piero della Francesca e Leonardo da Vinci. Fra le lettere di Venturi prese in considerazione, vi sono quelle all’allievo e amico Giovanni Paradisi, al suo mentore, il marchese Gherardo Rangone, a Lazzaro Spallanzani, a Giulia Beccaria, madre di Alessandro Manzoni, e quelle scritte a diversi amici e colleghi durante i soggiorni a Parigi (1796-1797) e in Svizzera (1801-1813).

Il fenomeno urbano è forse una delle maggiori evidenze del nostro tempo. I meccanismi che lo caratterizzano non sono univoci e variano da un'esplosione dimensionale senza precedenti a fenomeni, opposti, di abbandono ed esaurimento. Malgrado l'evidenza della questione gli strumenti interpretativi che abbiamo a disposizione per comprenderla appaiono inadeguati e poche le letture sul campo che affrontino gli aspetti più evidenti di questo nuovo protagonismo delle città. Ciò che prevale dal punto di vista interpretativo sono letture di tipo economico, sociologico, antropologico, mentre dal punto di vista estetico quasi solo sguardi fotografici, letterari o filmici ci restituiscono vaghe parvenze di realtà. Di fronte a ciò è necessario ricostruire una cultura adeguata all'importanza del fenomeno. Intrecciare le discipline che possono contribuire a comprenderlo, ma anche inventare nuovi strumenti di analisi che partano da quegli aspetti: dimensione, forma, che lo rendono più evidente.

Основна мета статті полягає в виявленні принципів і прийомів трансформації музично-театрального тексту Wicked в кіномюзиклі Джона М. Чу. Як і в інших найкращих зразках бродвейських мюзиклів, музично-театральний текст Wicked ілюструє активне використання лейтмотивів, тематичних арок (реприз), принципів об'єднання ряду номерів в крупніші побудови чи навпаки насичення номерів багатоплановою дією, що перетворює їх на розгорнуті сцени. Всі ці принципи гіперболізуться в кіномюзиклі. Здійснений аналіз дозволив зробити висновки про такі прийоми трансформації оригінального музично-театрального тексту Wicked в його кіноадаптації, як: лейтмотивізація (зростання інтенсивності використання існуючих і створення нових музичних лейтмотивів), інтертекстуалізація (поглиблення зв'язків з текстами The Wonderful Wizard of Oz 1939 року та театральною постановкою), узагальнення (образ Ельфаби, основний конфлікт); розростання масштабів (партитура і сюжет); поява рис епізації драматургії. Ключові слова: бродвейський мюзикл, голлівудський мюзикл, кіномюзикл, кіноадаптація, творчість С. Шварца, музично-театральний текст, інтертекстуальність.

Through a wealth of archival documents and printed materials, Entangled Histories shows how, over the first half of the nineteenth century, opera helped redefine questions of collective identity in the Austrian empire, serving as a testing ground for, among others, theories of language and education, notions of fatherland and citizenship, artistic expressions of cultural hybridity, new forms of managing economic and cultural capital, and practices of collective memory. By emphasizing the entanglements between opera's aesthetics, its social function, and the ideology underpinning its system of production in different institutional and urban contexts, this book places opera at the intersection of a broad set of political and cultural relationships that for several decades connected Vienna and prominent Italian operatic centers, contributing to a transnational historiography of the art form in the nineteenth century. It also argues that new modes of production and dissemination of opera between Vienna and the Italian states contributed to official cultural policies promoting a supranational identity of the Austrian empire-one that acknowledged, but ultimately transcended cultural differences. As the state emerged victoriously yet completely transformed from over two decades of wars against revolutionary and Napoleonic France, opera-with its long tradition of impresarios, composers, librettists, and performers on the move-became a key tool for bringing some of the different cultural traditions of the Austrian empire into a fruitful mutual dialogue.

4 Ibid., p. 257 (troisième partie, chapitre X). 5 Ibid., p. 258. 6 L'expression est celle de Rima Dapous, dans Patriarchy and The Dream of Feminine Imagination: A Study of the Works of Anna de Noailles, thèse de doctorat non publiée, University of Oxford, 1999, p. 18. Elle est traduite et citée par Vassiliki Lalagianni, « La condition masculine dans les romans d'Anna de Noailles », dans F. Grenaudier-Klijn, E.-C. Muelsch et Jean Anderson (dir.), Écrire les hommes, Saint-Denis, Presses Universitaires de Vincennes, coll. « Cultures et sociétés », 2012, pp. 241-258, p. 245 pour la citation.

The article explores the influence of Anton Ažbe's school on the artistic method of Abram Manevich, particularly its form-building and coloristic principles. It analyzes the characteristics of the educational system, and its impact on the artist's painting style, color palette, and composition, drawing on art historical research and historical sources.

Статья посвящена акустической составляющей вокально-речевой системы, являющейся рефлекторным свойством организма
и влияющей на эстетику звучания певческого голоса. Физиологическая вибрация активизирует функцию резонансно-акустической
системы, которая расслабляет, сонастраивает и стимулирует весь фонационный аппарат (гортань, связки, дыхание).