Editorial Note, Holy King Milutin and His Age

Приликом рада на монографији ο сликарству Грачанице посебну тешкоћу ми je задавало препознавање два монашка портрета на источном зиду припрате (сл. 1). Прихватио сам тада да je уз краљицу Јелену приказан њен син и ктитор цркве, краљ Милутин, али сам напоменуо да "проблем ове грачаничке фреске остаје још увек отворен, и није искључено да ће ce он, са новим доказима, и друкчије решити". 1 Претресајући још једанпут ставове својих претходника, који су много пута писали ο овој фресци 2 , враћам ce овде на покушај њеног разрешења и препознавања представљених особа.

Краљ Милутин и доба Палеолога: Историја, књижевност, културно наслеђе, међународни научни скуп, 24. - 26.октобар 2021, Скопље (Kњига резимеа) / Крал Милутин и доба на Палеолозите: Историја, книжевност, културно наследство. Меѓународен научен собир 24-26 октомври 2021 Скопје (Книга со резимеа) / King Milutin and the Palaeologan Age: History, Literature, Cultural Heritage, International Scientific Conference, 24 – 26 October 2021 [BOOK OF RESUMES] King Milutin and the Palaeologan Age International Conference will be held ONLINE. Organizing Committee has re-evaluated the current pandemic situation and taken a definitive decision. We hope that you will be able to join us on Zoom, and look forward to seeing you in October 2021.

СВЕТИ КРАЉ МИЛУТИН И ЊЕГОВО ДОБА: ИСТОРИЈА, КЊИЖЕВНОСТ, УМЕТНОСТ, 2023

Дат је преглед новчаних врста краља Милутина и упоред- на анализа њиховог одређивања код Јанка Шафарика, Шиме Љубића, Растислава Марића, Сергија Димитријевића, Вујадина Иванишевића и Мирослава М. Јовановића. Посебна пажња посвећена је динару краља Милутина, са владаром који седи, са равним мачем у десној руци, док му је у левој барјак. На реверсу краљица на престолу држи крин и посматра две птице које стоје на гранчицама винове лозе и певају.

Quaestio Rossica, 2020

Relations between the Orthodox Church and the tsardom of Muscovy in the second half of the seventeenth century have become one of the most important issues of the Church and social agenda. However, the views of the Great Russian episcopate and the degree of their connection with the declarations and claims of the leaders of the Russian Church in the pre-Petrine era remain little-studied. The author suggests that the ideological attitudes at the beginning of Alexei Mikhailovich’s reign and during the reforms of Patriarch Nikon forged the worldview of a generation of Russian bishops, including that of Ignatii (Rimsky-Korsakov) (died in 1701), metropolitan of Tobolsk and Siberia, a famous church leader, religious writer, and thinker. The author examines the bishop’s activity as that of a bearer of both a traditional and innovative worldview in order to correctly assess Ignatii’s striving for change and acceptance of innovation. The article refers to a number of works (including unpublished ones) and the bishop’s activities in order to reconstruct the metropolitan’s views on church-state relations. According to the concept of the “Byzantine (Constantinople) heritage” and philhellenic ideas, Ignatii put priesthood over tsardom in origin, sought the complete independence of the church court, and strove to expand the role of the Church in public life. At the same time, he emphasised the responsibility of royal power to take care of the Church. Ignatii directly writes about tsars’ duty to render “reverence and obedience” to the patriarch. An analysis of the Tobolsk bishop’s views demonstrates their closeness to those of many figures in the Russian Church at the time, such as patriarchs Nikon, Joachim, and Adrian, philhellenic writers, etc. The views of the higher clergy on the relationship between priesthood and stardom were new in comparison with the tradition of the sixteenth and first half of the seventeenth centuries, and the officials of the young Tsar Peter were more likely to follow the traditional policy of subordinating the Church to the state. The author concludes that it was precisely the understanding by bishops of the Church’s place and role in the tsardom of Muscovy that caused Peter I to completely replace Russians in the episcopate with candidates from the Kiev metropolia. Отношения Церкви и Московского царства во второй половине XVII в. стали одним из важнейших вопросов церковно-общественной повестки, однако практически не изученными остаются представления рядового великорусского епископата, степень их связанности с декларациями и претензиями предстоятелей Русской церкви предпетровской эпохи. Автор полагает, что идеологические установки начала царствования Алексея Михайловича и реформы патриарха Никона сформировали мировоззрение поколения русских архиереев, среди которых известный церковный деятель, духовный писатель и мыслитель митрополит Тобольский и Сибирский Игнатий Римский-Корсаков (†1701). Автор рассматривает архиерея как носителя традиционного и вместе с тем новаторского мировоззрения с целью оценить его стремление к переменам и принятию нового. На основании ряда сочинений (в том числе неопубликованных) и конкретной деятельности реконструируются его взгляды на церковно-государственные отношения. Исходя из концепции византийского (константинопольского) наследия и представлений грекофилов, владыка Игнатий ставил священство выше царства по своему происхождению, добивался полной независимости церковного суда, стремился к расширению роли Церкви в общественной жизни и вместе с тем подчеркивал обязанность царской власти заботиться о жизнедеятельности церковной организации. Преосвященный Игнатий пишет об обязанности царей оказывать патриарху «почитание и послушание». Анализ взглядов тобольского архиерея показывает их близость многим деятелям Русской церкви рассматриваемого периода: патриархам – Никону, Иоакиму и Адриану, писателям-грекофилам и др. Взгляды высшего духовенства на отношения священства и царства были новыми по отношению к традиции XVI – первой половины XVII в., а чиновники молодого царя Петра скорее следовали уже традиционной политике подчинения Церкви государству. Понимание архиереями последней трети XVII в. места и роли Церкви в жизни Московского царства повлияло на полную замену в начале XVIII в. Петром I высшего духовенства с великороссов на выходцев из Киевской митрополии.

«The Life of St. Melania», written in the middle of 5th century by presbyter Gerontius, is considered to be a chez-d-oeuvre of hagiography in its own right. It survived in two versions, Greek and Latin. Both versions were discovered not earlier than at the end of the 19th – beginning of 20th centuries; since then, several editions were made. The highly debatable issue of which version should be considered the chronologically earliest one, is nowadays solved in favour of the Greek version. However, none of the versions can be considered the primary one. The following translation «The Life of St. Melania» made from the Greek after Sources chrétiennes, is accompanied by a short introduction and commentaries.

Godisnjak Fakulteta za kulturu i medije - komunikacije, mediji, kultura, 2014

УДК 821.163.41.09-1 Бојић М. 1Доц.дрМајаРадо нић*1 Факул тет за кул ту ру и меди је Мега тренд уни вер зи тет Бео град

Вісник Львівського університету. Серія історична / Visnyk of the Lviv University. Historical Series

The article examines and analyzes the life and work of the famous Ukrainian historian, longtime professor of Ivan Franko National University of Lviv Mykola Hryhorovych Krykun, whose life came during the difficult times of the Soviet totalitarian regime, wars and the formation of independent Ukrainian statehood. For 60 years he tried to discover and study little-known documents on the history of Ukrainian lands of the early modern period (XVI–XVIII centuries), to restore the scientific, cleansed of hostile falsifications image of Ukrainian society, to enrich scientific and historical knowledge of Ukrainians. Numerous publications of documents, monographs, textbooks, articles and essays published by him in Ukraine and other countries, became a significant contribution to the scientific picture of the past of Ukraine and its people, raising to a new scientific and theoretical level of modern Ukrainian historiography, restoration of the historical memory of modern Ukrainians. The achiev...

Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія». 64 . С. 10-35/The Journal of V. N. Karazin Kharkiv National University. Series: History, (65), 10-35. , 2024

Статтю присвячено політиці царів з династії Арташесидів у сфері літочислення. В історіографії немає одностайної думки щодо поширення у Великий Вірменії елліністичних або власних ер літочислення. Аналіз джерел дозволяє стверджувати, що у ІІ ст. до н. е., попри численні контакти з елліністичними державами, у Великій Вірменії не використовували еру Селевкідів або іншу азійську еру. Тигран II був, імовірно, єдиним царем династії Арташесидів, який проводив цілеспрямовану політику у сфері хронології. Аналіз монет вірменського царя показав, що в період розквіту Вірменської імперії Тигран II не бачив необхідності створення особливої ери літочислення. На монетах царя взагалі не вказували дати, за винятком монет дамаського карбування, датованих за ерою Селевкідів. Цифри з’являються тільки на монетах так званого імперського типу (з написом «цар царів»), які було викарбувано, вірогідно, в Арташаті. Попри те, що значна кількість сучасних учених продовжує відмовлятися визнавати цифри на монетах роками правління вірменського царя, можна впевнено стверджувати, що цифри від 33 до 39 позначають саме «царські роки» Тиграна ІІ. Усі інші пояснення цих позначок на монетах, а саме: «ера Сідона» або «невідома вірменська ера» не мають фактичного підтвердження. Цілком вірогідно, що після поразки від Помпея у 66 р. до н. е. Тигран II почав вказувати на срібних монетах арташатського карбування роки свого правління. Це було спричинено тим, що правителю Великої Вірменії необхідно було продемонструвати підданим міцність і тривалість свого правління, авторитет якого похитнувся після капітуляції 66 р. до н. е. Проте ці роки не вказують на заснування нової ери літочислення, тому що на монетах наступника Тиграна II Артавазда ІІ вказано менші роки, аніж ті, які вказував сам Тигран ІІ./ The article discusses the policy of the kings of the Artashesid dynasty in the sphere of chronology. There is no unanimous view in historiography regarding the spread of Hellenistic or native eras of chronology in Greater Armenia. Analysis of the available sources leads the author to argue that, despite extensive contacts with Hellenistic states, the Seleucid era, or any other Asian era, was not used in Greater Armenia in the 2nd century BC. Tigranes II was probably the only king of the Artashesid dynasty who pursued a purposeful policy in the sphere of chronology. Analysis of the coinage of this Armenian king shows that during the heyday of the Armenian Empire Tigranes II did not see the need to introduce a special era of chronology. His coins bore no dates, with the exception of those minted in Damascus, which were dated according to the Seleucid era. Numerals appear only on coins of the so-called imperial type (bearing the legend “King of Kings”), which were probably struck in Artashat. While many modern scholars still refuse to recognize them as years of Tigranes II’s reign, it can be asserted with confidence that the numbers from 33 to 39 do signify the king’s ‘regnal years’. All other readings, such as the ‘Sidon era’ or an ‘unknown Armenian era’, entirely lack factual support. It is quite likely that after his defeat by Pompey in 66 BC Tigranes II began to put years of his reign on silver coins minted in Artashat. This can be explained by the king’s need to demonstrate to his subjects the strength and duration of his rule, whose prestige was gravely damaged by the capitulation of 66 BC. However, such placing of dates on coins does not indicate the establishment of a new era of chronology, because the coins of Tigranes II’s successor Artavazdes II bear lower years than those marking the coins of Tigranes II himself.

2021

Russian Mathematical Surveys