Словник української мови

ДЕ́МОН, а, чол. У грецькій міфології — нижче божестію, злий дух або чорт, інколи доброзичливий до людей. А разом з розсвітом.. Ослабла й сила демона страшного (Іван Франко, XIII, 1954, 15); Десять разів проклинав він демона, що підказав йому зловтішну думку показатись Янцеві (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 411);  * У порівняннях. Бродій ішов вулицею Мукачева, кощавий і згорблений, чорний, як демон (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 281);
//  перен., заст. Уособлення якого-небудь пороку, пристрасті і т. ін. Який легіон демонів упертості сидить в сій дівчині! Нічого, певне, вже з нею не поробиш (Леся Українка, V, 1956, 18); А той демон, браття милі, — Се бажання наші власні! (Іван Франко, XIII, 1954, 15).